"Edukacja dziennikarska to jedna z najbardziej dynamiczych dziedzin nauki" - rozmowa z prof. Marią Butyriną
"ЖУРНАЛІСТСЬКА ОСВІТА - ОДНА З НАЙБІЛЬШ ДИНАМІЧНИХ ОСВІТНІХ ГАЛУЗЕЙ, ПОВНІСТЮ УЗАЛЕЖНЕНА КОНТЕКСТОМ" - Марія Бутиріна, доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри маркетингу Дніпропетровського політехнічного університету.
Марія Валеріївна Бутиріна є авторкою та викладачкою курсів «Основи медіаграмотності», «Сучасний масмедійний дискурс», «Мультимедійні комунікації». Членкиня Національної спілки журналістів України. Сертифікована учасниця «Академії з прав людини для журналістів та журналісток». Членкиня European Communication Research and Education Association, наукової асоціації у галузі медіадосліджень в Європі. Лекторка міні-проєкту "Медіаграмотність «на ти» – контролюй свій інфопростір UA" в межах гранту: «Медійна програма в Україні», що реалізується Академією преси України. Голова секції "Журналістика" МАН у Дніпропетровській області, керує проєктом "Chata. Україна в новому часі" і Літньою профільною школою з медіаосвіти (МАН Дніпро).
Наша розмова про значущі зміни в медійному просторі України, про навчання журналістики під час війни, про складні умови освітнього процесу в Дніпрі, який потерпає від обстрілів.
Мирослава Рудик: Маріє Валеріївно, насамперед хочу запитати про Дніпро, місто, яке доволі часто є під ворожими обстрілами. Як живеться і працюється в стані війни? Кажуть українці призвичаїлися до війни, наскільки можливо призвичаїтись до такого рівня небезпеки?
Марія Бутиріна: На жаль, ми, дійсно, призвичаїлися до війни. Не те, щоб ми ігнорували небезпеку повністю, скоріше, ми підходимо до цього диференційовано. Стежимо за інформацією пабліків, які ведуть особи, скажімо так, причетні до ППО. Якщо повідомляють про жовтий рівень небезпеки, хоча й лунає тривога, продовжуємо працювати спокійно. Коли йдеться про червоний рівень і безпосередню загрозу для Дніпра, спускаємося в бомбосховище чи дотримуємося правила двох стін.
Після ракетних атак на Дніпро працювати надзвичайно важко. День-два потрібні для того, щоб оговтатися, однак темпів викладання не збавляємо.
Мирослава Рудик: Як вдається Вам, як завідувачці кафедри, організовувати роботу у такий непростий час?
Марія Бутиріна: Процес навчання відбувається у змішаній формі. Це означає, що окремі види занять проводяться в аудиторіях, йдеться про невеличкі групи, які можна оперативно «спустити» до бомбосховища. Потокові пари проходять виключно в онлайн-режимі. Університетські корпуси обладнані бомбосховищами, що в принципі дозволяє студентам приходити на консультації, проводити різні івенти, брати участь у наукових гуртках тощо. Взимку корпуси працюють завдяки генераторам, є світло й опалення.
Мирослава Рудик: Чи змінила війна підходи до викладання журналістики? На чому сьогодні ставите акцент як професор?
Марія Бутиріна: Війна докорінно змінила підходи до викладання журналістики. Довелося переглянути всі навчальні програми. Весь матеріал нині подається через призму війни, точніше її впливу на інформаційно-комунікаційні процеси в країні й світі. Особливо акцентую на гібридній формі війни, еволюції форм пропаганди ворога, змінах в глобальному медіапросторі, перегляді журналістських стандартів, професійної етики тощо. Курс «Журналістька етика» зазнав напевно найбільших змін, адже з початком війни змінилися підходи до роботи з інформацією.
Конче необхідно було надати студентам алгоритми роботи у зоні бойових дій, роз’яснити роль журналістів у зборі доказів воєнних злочинів росії на території України, розкрити основи взаємодії журналістів і фіксерів, показати, як і чому не працюють певні стандарти, зокрема стандарт балансу думок в журналістських матеріалах, сфокусованих на воєнній тематиці. Окремі теми для вивчення ініціювали самі студенти. Від початку війни їх хвилювала тема геноциду і ролі медіа у доведенні цього найстрашнішого злочину, як в історичному вимірі, так і у сьогоденні. Тому ми докладно розбирали питання збору і зберігання цифрових даних, що можуть стати доказом геноцидальних намірів та дій країни-агресора. В курсі «Мультимедійні комунікації» тему «Журналістика даних» я доповнила матеріалами про OSINT-розвідку, аби майбутні журналісти знали, як інформація з відкритих джерел може використовуватися аналітиками, зокрема й ворогом. Усі теми, присвячені соціальним мережам, ми розглядали в контексті пропаганди й контрпропаганди та їхнього технологічного потенціалу загалом. Журналістська освіта – це певно найбільш динамічна освіта, повністю узалежнена контекстом.
Мирослава Рудик: Хочеться запитати не лише про навчальний процес, який, звісно, є досить утрудненим у зв’язку з воєнним станом, а про журналістику загалом. Чи бачите Ви якісні зміни у професії? Як зімінилася українська журналістика за ці 1,5 року війни?
Марія Бутиріна: Журналістика як професія стала більш затребуваною у нашому суспільстві. Відчутною є повага до журналістів, репортерів, які висвітлюють події в зоні бойових дій, розповідають історії героїв, ВПО, волонтерів; актуалізують чутливі для суспільства теми; застосовують партисипативні підходи до продукування контенту. Журналістика останнім часом чітко дистанціюється від блогінгу з його граничним суб’єктивізмом і порушенням стандартів, ігноруванням нормативних підходів до верифікації інформації та недотриманням правила «Не зашкодь!» Від журналістів нині очікують професійно опрацьованої інформації, адже у читачів/глядачів/слухачів/користувачів дедалі більше розвивається медіакритичне мислення і відповідно змінюються очікування від інформації та вимоги до журналістських матеріалів. Більш вимоглива аудиторія передбачає і більшу фаховість журналістів.
Мирослава Рудик: Пані Маріє, Ви завжди працюєте з молоддю – зі студентами, учнями Малої академії наук, проводилизаняття в літній школі «Медіаосвітні студії: довіряй, але перевіряй!». Що Ви можете сказати про навички медіакмунікації серед молодого покоління? Наскільки молоде покоління є медіаграмонтним і свідомим, щоб протидіяти ворожій дезінформації і пропаганді?
Марія Бутиріна: Молодь нині демонструє неабиякий інтерес до медіа, журналістських стандартів, структури медіавласності тощо. Як лекторка в літній школі «Медіаосвітні студії: довіряй, але перевіряй!» можу констатувати достатньо високий рівень сформованої медіаграмотності у старшокласників. Вони обізнані у питаннях фейкотворення, пропаганди, ботоферм, інформаційних бульбашок, монетизації контенту, інтернет-адикції тощо. Школярі безпомилково визначають пропагандистські наративи кремля, розпізнають маніпуляції та фейки і, що дуже важливо, працюють зі старшими родичами, які не мають розвиненого медіакритичного мислення.
Мирослава Рудик: Дякую Вам щиро за розмову. Бажаю спокійної праці без тривог і, звичайно, швидкої перемоги для України.
„EDUKACJA DZIENNIKARSKA TO JEDNA Z NAJBARDZIEJ DYNAMICZNYCH DZIEDZIN NAUKI, CAŁKOWICIE UZALEŻNIONA OD KONTEKSTU” - Maria Butyrina - doktor nauk społecznych, profesor Katedry Marketingu Politechniki Dniepropietrowskiej.
Pani Profesor jest autorką i wykładowcą kursów "Podstawy mediacji", "Współczesny dyskurs medialny", "Komunikacja multimedialna", członkinią Narodowego Związku Dziennikarzy Ukrainy, certyfikowaną uczestniczką "Akademii Praw Człowieka dla Dziennikarzy", członkinią European Communication Research and Education Association, naukowego stowarzyszenia zajmującego się badaniami medialnymi w Europie. Prowadzi sekcję "Dziennikarstwo" Małej Akademii Nauk w obwodzie Dniepropietrowskim oraz projekt "Chata. Ukraina w nowym czasie" i Letniej Szkoły Profilowej z Edukacji Medialnej (MAN Dniepro).
Rozmawiamy o istotnych zmianach w przestszeni medialnej, o nauczaniu dziennikarstwa w czasie wojny, o trudnych warunkach edukacji w Dnieprie.
Mirosława Rudyk: Najpierw, chciałabym zapytać o Dniepro, miasto, które dość często jest narażone na wrogi ostrzał. Jak się teraz żyje i pracuje? Mówią że, Ukraińcy przyzwyczaili się już do wojny... Na ile można przyzwyczaić się do takiego poziomu zagrożenia?
Maria Butyrina: Niestety, jesteśmy naprawdę przyzwyczajeni do wojny. Nie to, że ignorujemy zagrożenie całkowicie, raczej podchodzimy do tego z różnymi stopniami uwagi. Śledzimy informacje publiczne podawane przez osoby zaangażowane w tzw. "Przemysł Poparcia Operacyjnego" (PPO). Jeśli informują o żóltym poziomie zagrożenia, choć jest alarmujące, kontynuujemy pracę w spokoju. Kiedy pojawia się czerwony poziom i bezpośrednie zagrożenie dla Dniepru, schodzimy do schronu lub przestrzegamy zasady dwóch ścian. Po rakietowych atakach na Dniepr pracuje się niezwykle trudno. Potrzebujemy jednego/dwóch dni, żeby się zregenerować, ale nie zwalniamy tempa nauczania.
Mirosława Rudyk: Jak udaje się Pani, jako kierownikowi katedry, organizować pracę w tak trudnym czasie?
Maria Butyrina: Proces nauczania odbywa się w formie hybrydowej. Oznacza to, że tylko niektóre zajęcia odbywają się w salach wykładowych. Chodzi o niewielkie grupy, które można operacyjnie "przenieść" do schronów. Zajęcia dla całego roku odbywają się wyłącznie w trybie online. Budynki uniwersyteckie są wyposażone w schrony przeciwbombowe, co w zasadzie pozwala studentom przychodzić na konsultacje, organizować różne wydarzenia, uczestniczyć w naukowych kółkach itp. Zimą budynki działają dzięki generatorom, mamy prąd i ogrzewanie.
Mirosława Rudyk: Czy wojna zmieniła podejście do nauczania dziennikarstwa? Na czym obecnie skupia się Pani jako Profesor?
Maria Butyrina: Wojna radykalnie zmieniła podejście do nauczania dziennikarstwa. Musieliśmy przerecenzować wszystkie programy nauczania. Teraz cały materiał jest prezentowany przez pryzmat wojny, a dokładniej jej wpływu na procesy informacyjno-komunikacyjne w kraju i na świecie. Kładziemy szczególny nacisk na hybrydową formę wojny, ewolucję form propagandy wroga, zmiany w globalnej przestrzeni medialnej, rewizję standardów dziennikarskich i etyki zawodowej itp. Największe zmiany zaszły w kursie "Etyka dziennikarstwa", ponieważ na początku wojny zmieniły się podejścia do pracy z informacjami. Musimy dostarczyć studentom algorytmy pracy na obszarze działań wojennych, wyjaśnić rolę dziennikarzy w zbieraniu dowodów na wojenne zbrodnie Rosji na terytorium Ukrainy, omówić podstawy współpracy dziennikarzy z tłumaczami oraz pokazać, dlaczego i w jaki sposób pewne standardy, zwłaszcza zasada równowagi opinii w materiałach dziennikarskich skupionych na tematyce wojennej, nie zawsze są możliwe do zastosowania. Niektóre tematy do badania zostały zainicjowane przez samych studentów. Od początku wojny interesował ich temat ludobójstwa i rola mediów w ujawnianiu tej najstraszniejszej zbrodni, zarówno w kontekście historycznym, jak i współczesnym. Dlatego szczegółowo omówiliśmy kwestie zbierania i przechowywania cyfrowych danych, które mogą stanowić dowód na ludobójcze zamiary i działania agresora.
W kursie "Komunikacja multimedialna" temat "Dziennikarstwo danych" został rozszerzony o materiały dotyczące wywiadu OSINT, aby przyszli dziennikarze znali zasady korzystania z informacji z otwartych źródeł, w tym także przez analityków, w tym również przeciwnika. Wszystkie tematy związane z mediami społecznościowymi były omawiane w kontekście propagandy i kontrpropagandy oraz ich potencjału technologicznego. Edukacja dziennikarska to obecnie jedna z najbardziej dynamicznych dziedzin nauki, całkowicie uzależniona od kontekstu.
Mirosława Rudyk: Jakie Pani dostrzega zmiany w zawodzie dziennikarza w obliczu wojny? Jak zmieniło się ukraińskie dziennikarstwo przez te 1,5 roku wojny?
Maria Butyrina: Dziennikarstwo jako zawód stało się bardziej pożądane w naszym społeczeństwie. Dziennikarze relacjonują wydarzenia w strefie działań wojennych, opowiadają historie bohaterów, wolontariuszy, aktualizują wrażliwe tematy społeczne, stosują podejście partycypacyjne w produkcji treści, przypisuje się coraz większą wagę. Dziennikarstwo odróżnia się teraz od blogowania, z jego skrajnym subiektywizmem, naruszeniem standardów, ignorowaniem normatywnych podejść do weryfikacji informacji i zaniedbywaniem zasady "nie szkodzić". Od dziennikarzy oczekuje się teraz profesjonalnego przetwarzania informacji, ponieważ czytelnicy/widzowie/słuchacze/użytkownicy stają się coraz bardziej medialnie krytyczni, a więc zmieniają się oczekiwania wobec materiałów dziennikarskich. Coraz bardziej wymagający odbiorcy oczekują bardziej kompetentnych dziennikarzy.
Mirosława Rudyk: Zawsze pracuje Pani z młodzieżą - ze studentami, uczniami Małej Akademii Nauk, prowadziła zajęcia na letniej szkole "Studia Edukacji Medialnej: ufaj, ale sprawdzaj!". Co może Pani powiedzieć na temat umiejętności medialnych wśród młodego pokolenia? Na ile młode pokolenie jest medialnie kompetentne i świadome, aby przeciwdziałać wrogiej dezinformacji i propagandzie?
Maria Butyrina: Młodzież obecnie wykazuje ogromne zainteresowanie mediami, standardami dziennikarskimi, strukturą własności mediów itp. Jako wykładowca na letniej szkole "Studia Edukacji Medialnej: ufaj, ale sprawdzaj!" mogę potwierdzić, że starsi uczniowie mają wystarczająco rozwiniętą umiejętność medialną. Są dobrze zaznajomieni z kwestiami fałszowania informacji, propagandy, farm botów, bańki informacyjnej, monetyzacji treści itp. Uczniowie bezbłędnie rozpoznają propagandowe narracje Kremla, wykrywają manipulacje i fałszerstwa informacji, a co najważniejsze, pracują z dorosłymi członkami rodziny, którzy nie mają rozwiniętego krytycznego myślenia medialnego.
Mirosława Rudyk: Dziękuję serdecznie Pani Profesor za rozmowę. Życzę spokojnej pracy bez alarmów i szybkiego zwycięstwa dla Ukrainy.
