Rozmowa z Iriną Ladyką - redaktorką naczelną działu informacyjnego The Ukrainians Media

Сьогодні практична журналістика вимагає все більше компетентностей, технічних навичок. Світ інформації настільки швидкий у своєму розвитку, що класичні заклади освіти не завжди встигають за цією динамікою. Тому ідея створення Школи практичної журналістики якнайкраще заповнює цю нішу, доповнюючи практичним аспектом складну систему навчання. Власне про це розмовляємо з  Іриною Ладикою — головною редакторкою новинного відділу The Ukrainians Media — проєкту Новини здорової людини, асистенткою кафедри нових медій факультету журналістики, яка у  The Ukrainians Media працює  уже 5 рік, за цей час пройшла шлях від журналістки до редакторки.

Як з’явилася ідея Школи практичної журналістики? Яку функцію вона виконує? Які потреби закриває для молодих журналістів?

Ідея Школи з'явилася у травні 2021 року. Тоді до нас в редакцію на практику почали приходити студенти факультету журналістики і не лише. Наша команда побачила, що рівень їхньої підготовки доволі низький, їм бракує необхідних знань та навичок, щоб швидко влитися у роботу редакції. Наша команда витрачала дуже багато часу на навчання кожного окремого студента, ми розповідали практикантам одну й ту ж інформацію. На це йшло дуже багато часу, який ми могли б спрямувати на нашу безпосередню роботу. Тому вирішили навчати студентів разом, у групах, щоб одночасно усім надати важливі навички, які необхідні для роботи у сучасному онлайн-медіа.

Наша Школа практичної журналістики виконує функцію тренажера, де студенти факультетів/інститутів/кафедр/шкіл журналістики можуть зануритися в роботу реальної редакції та навчитися писати новини через постійну, системну та систематичну практику. Не один місяць раз на рік, а кожного робочого дня протягом року. На наше переконання, лише так, через постійну практику в реальному медіа, можна навчитися добре писати.

Школа закриває потребу молодих журналістів у постійній практиці в медіа без відриву від навчання. У нашій голові ідеальна картинка виглядала так: студенти ходять на пари, а після них приходять в редакцію і хоча б пів дня працюють з командою, вчаться писати новини, відбирають їх, пишуть, отримують якісний зворотний зв'язок, вчаться редагувати, користуватися адмінкою сайту. Якщо мають бажання, то можуть пробувати себе також в SMM, дизайні та відео.

Але реальність внесла суттєві корективи у нашу ідеальну картинку. Спочатку нова хвиля захворювань на коронавірус і карантин, тоді — повномасштабне вторгнення змусили нас перейти на частково дистанційний формат роботи.

Які проекти ви реалізуєте в межах Школи журналістики?

Власне сама Школа — це проєкт новинного відділу The Ukrainians Media. У межах Школи ми працюємо зі студентами факультету журналістики Львівського національного університету (кафедри нових медій) та Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету. Все почалося з того, що ми прийшли до керівництва кафедри та Школи з пропозицією вчити студентів централізовано, не по одному, а саме групу в межах навчального семестру.

Ідея полягала в тому, щоб спочатку студенти приходили до нас в редакцію у межах хоча б однієї-двох пар, бо розклад і навчальні плани, як виявилося, доволі негнучкі до змін. І ЛНУ, і УКУ погодилися. Студенти почали приходити до нас під час пар, а найвмотивованіші залишалися і після них. Перший навчальний рік це відбувалося на волонтерських засадах, а уже з другого навчального року мене запросили викладати на факультет, а в УКУ мене з моїм колегою Романом запросили як гостьових лекторів, робота зі студентами стала ще систематичнішою.

Майже одразу виник виклик — студенти не завжди готові писати лише заради отримання такого цінного і необхідного для подальшого працевлаштування досвіду і хорошої оцінки наприкінці семестру. Багато хто з них хоче отримувати платню за свою роботу, але редакції не готові платити студентам без досвіду роботи, на редагування текстів яких йде чимало ресурсу. Частковим розв’язанням цієї проблеми є працевлаштування найздібніших, які показали найкращий прогрес. Водночас редакція не може взяти на роботу усіх або навіть більшість. За ці три роки ми працевлаштували у редакції трьох найздібніших студентів, одна студентка зараз — на оплачуваному стажуванні. З цих чотирьох людей троє — теперішні чи колишні студенти факультету журналістики. Одним із варіантів вирішення цього виклику може бути одноразова стипендія від університету наприкінці семестру, яка б мотивувала студентів практикуватися постійно.

Прошу поділитися, у  чому суть цієї співпраці, яку ви маєте з вишами, які готують журналістів? Це дружні середовища між собою чи конкурентні?

Зараз співпрацюємо з факультетом журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та Школою журналістики та комунікацій УКУ. Суть нашої співпраці — ми пропонуємо університетам вести протягом семестру курси для студентів, які будуть максимально практикоорієнтовані, з глибинним зануренням у роботу редакції. Студенти отримують досвід і за підсумками семестру — оцінки, університети — модель освіти, які наближена до дуальної форми навчання.

Складно сказати, чи це дружні, чи конкурентні між собою середовища. Мені видається, що у них — різні цільові аудиторії. Факультет журналістики дає базову журналістську підготовку тим, хто після 11 класу вирішив піти вчитися на журналіста, а Школа журналістики УКУ працює з людьми, які уже закінчили бакалаврат (найчастіше не журналістський) і хочуть отримати на магістратурі навички, необхідні для роботи в медіа. Іноді випускники бакалаврату журфаку йдуть на магістратуру з журналістики в УКУ, тоді аудиторії частково перетинаються.

Скільки осіб може навчатися у школі журналістики? Чи таке навчання  потребує попередньої теоретичної підготовки? На що найбільше звертаєте увагу при реалізації навчальних проєктів?

Поки у нас є досвід, коли ми одночасно протягом одного семестру викладаємо у студентів двох університетів, це приблизно групи по 20 людей. Тому одночасно у нас щосеместру може вчитися близько 40 людей. Тобто за три роки ми випустили приблизно 100 випускників.

Щодо теоретичної підготовки, то, оскільки ми працюємо саме зі студентами факультетів/шкіл журналістики старших курсів (3 курс бакалаврату і 1 курс магістратури), то певна теоретична підготовка у них уже є, але часто вона нерелевантна для роботи в реальному медіа на сучасному ринку праці. Тому й виникла потреба нашої Школи:)

Ми самі читаємо лекції для студентів на старті навчання у межах Школи, розповідаємо їм, як варто писати новини, що таке фактчекінг, чому важливо перевіряти факти і як це робити, як писати людською мовою і як уникати канцеляризмів у текстах, як інтерпретувати соціологічні опитування і як не натрапити на нерепрезентативне. Ці лекції корисні для всіх, особливо для тих, хто не має попередньої журналістської освіти.

Як змінилася діяльність школи в час війни?

На початку повномасштабного вторгнення ми перейшли на дистанційний формат роботи. Спочатку студентам було доволі важко писати новини з огляду на емоційний фон роботи, у декого траплялися навіть панічні атаки. Частина студентів виїхала в інші міста або за кордон.

Десь за пів року редакція почала повертатися до звичного формату роботи офлайн, водночас штат The Ukrainians Media почав рости, а от офіс львівської редакції залишився таким самим. Тому зникла можливість запрошувати студентів саме в редакцію. Зараз ми працюємо у форматі, коли приходимо в університетські аудиторії, там читаємо ввідні лекції і там же, в аудиторіях, працюємо зі студентами, шукаємо і пишемо новини, намагаємося максимально відтворити ритм роботи реальної редакції.

Але найважливіше залишилося незмінним — кожному студентові ми надаємо якісний зворотний зв'язок, пояснюємо, де є помилки і точки росту, а де робота зроблена добре. Ми ніколи не залишаємо студентів наодинці з викликами, завжди показуємо весь процес редактури, вчимо саморедагуванню. І це дає свої плоди — наприкінці семестру ми бачимо ріст кожного, хто приходив на пари та писав систематично — щодня.

Які перспективи бачите саме в такому форматі?

Наша короткострокова ціль — співпрацювати зі студентами-переселенцями, студентами, які виїхали за кордон, та з університетами, релокованими з тимчасово окупованих територій. Розуміємо, що саме у таких студентів та закладів є обмежена можливість організовувати та проходити практику.

Наша довгострокова ціль — зробити так, щоб інші редакції могли запозичити протестовану нами модель Школи, яка є, фактично, моделлю «глибинного занурення» студентів у роботу редакцій. Так усі будуть у виграші — студенти отримають такий цінний практичний досвід, який зможуть додати собі в резюме, в ідеалі можуть навіть отримати роботу, а редакції отримають доволі потужний потік контенту від вмотивованих студентів. Це може бути не така велика кількість практикантів, з якою працюємо, приміром, ми, щоб редакції могли собі це дозволити з погляду людського та часового ресурсу.

А наша велика ідея — створити нове середовище взаємодії між університетами та медіа, яке дає можливості дотримуватися журналістських стандартів та етичних стандартів у реальній професійній діяльності.

Розмовляла Мирослава Рудик

Dzisiaj praktyczne dziennikarstwo wymaga coraz większej liczby kompetencji i umiejętności technicznych. Świat informacji rozwija się tak szybko, że klasyczne placówki edukacyjne nie zawsze nadążają za tą dynamiką, stąd pomysł założenia Szkoły Praktycznego Dziennikarstwa najlepiej wypełnia tę lukę, uzupełniając praktycznym aspektem złożony system nauczania. Dokładnie o tym rozmawiamy z Iriną Ladyką - redaktorką naczelną działu informacyjnego The Ukrainians Media - projektu Wiadomości dla zdrowego człowieka, asystentką Katedry Nowych Mediów na Wydziale Dziennikarstwa Lwowskiego Uniwersytetu, która w The Ukrainians Media pracuje już od 5 lat i w tym czasie przeszła drogę od dziennikarki do redaktorki naczelnej.

Jak narodził się pomysł na Szkołę Praktycznego Dziennikarstwa? Jaką rolę pełni? Jakie potrzeby zaspokaja dla młodych dziennikarzy?

Pomysł na Szkołę Dziennikarstwa pojawił się w maju 2021 roku. Wtedy do naszej redakcji zaczęli przychodzić studenci szukając praktyk. Nasz zespół zauważył, że ich poziom przygotowania jest dość niski, brakuje im niezbędnych wiedzy i umiejętności, aby szybko włączyć się do pracy w redakcji. Nasz zespół poświęcał dużo czasu na szkolenie każdego studenta indywidualnie, udzielając im tych samych informacji. To zabierało nam wiele czasu, który moglibyśmy poświęcić naszej pracy. Dlatego postanowiliśmy uczyć studentów razem, w grupach, aby jednocześnie przekazywać wszystkim istotne umiejętności niezbędne do pracy w nowoczesnych mediach online.

Szkoła Praktycznego Dziennikarstwa pełni rolę trenera, gdzie studenci z wydziałów/instytutów/katedr/szkół dziennikarstwa mogą zanurzyć się w pracę rzeczywistej redakcji i nauczyć się pisać wiadomości poprzez stałą, systematyczną praktykę. Nie tylko przez miesiąc raz w roku, ale każdego dnia roboczego przez cały rok. W naszym przekonaniu tylko poprzez regularną praktykę w rzeczywistych mediach można nauczyć się dobrze pisać.

Szkoła zaspokaja potrzebę młodych dziennikarzy w stałej praktyce w mediach bez oderwania od nauki. W naszej wyobraźni idealny obraz wyglądał tak: studenci chodzą na zajęcia, a po nich przychodzą do redakcji i przynajmniej przez połowę dnia pracują z zespołem, ucząc się pisać wiadomości, selekcjonując je, pisząc, otrzymując jakościową opinię zwrotną, ucząc się edytować, korzystając z administracji strony internetowej. Jeśli mają ochotę, mogą również próbować swoich sił w SMM, projektowaniu i wideo.

Rzeczywistość wprowadziła istotne korekty do naszego idealnego obrazu. Najpierw nowa fala zachorowań na koronawirusa i kwarantanna, a potem pełnoskalowa wojna  zmusiły nas do przejścia na częściowo zdalny tryb pracy.

Jakie projekty realizujecie w Szkole?

Samą Szkołę można uznać za projekt działu informacyjnego The Ukrainians Media. W ramach Szkoły współpracujemy ze studentami wydziału dziennikarstwa Uniwersytetu Narodowego im. Łewana Iwana Franki we Lwowie (Katedra Nowych Mediów) oraz Szkoły Dziennikarstwa i Komunikacji na Ukraińskim Katolickim Uniwersytecie. Wszystko zaczęło się od tego, że zaproponowaliśmy władzam Katedry i Szkoły nauczanie studentów w sposób scentralizowany, nie indywidualnie, ale jako grupy w ramach semestru.

Idea polegała na tym, żeby na początku studenci przychodzili do nas do redakcji chociaż na jedną-dwie godziny lekcyjne, ponieważ okazało się, że harmonogramy i programy nauczania są dość niewielkie elastyczne. Zarówno LUN, jak i UKU zgodziły się na to. Studenci zaczęli przychodzić do nas na zajęcia, a ci najbardziej zaangażowani zostawali nawet po nich. W pierwszym roku szkolnym odbywało się to na zasadzie wolontariatu, a od drugiego roku szkolnego zostaliśmy zaproszeni do nauczania na wydziale, a na UKU ja i mój kolega zostaliśmy zaproszeni jako goście-wykładowcy, co sprawiło, że praca z studentami stała się bardziej systematyczna.

Prawie od razu pojawiło się wyzwanie - studenci nie zawsze chcą pisać tylko, by zdobyć cenne doświadczenie oraz dobrą ocenę na koniec semestru. Wielu z nich chce otrzymywać wynagrodzenie za swoją pracę, ale redakcje nie są chcą płacić studentom bez doświadczenia, których teksty wymagają sporo redagowania.

Częściowym rozwiązaniem tego problemu jest zatrudnienie najzdolniejszych, którzy pokazali największy postęp. Jednocześnie redakcja nie może zatrudnić wszystkich lub nawet większości. Przez te trzy lata zatrudniliśmy trzech najzdolniejszych studentów, jedna studentka obecnie odbywa płatny staż. Spośród tych czterech osób trzech to obecni lub byli studenci Wydziału Dziennikarstwa.

Jednym z rozwiązań tego wyzwania może być jednorazowe stypendium uniwersyteckie na koniec semestru, które motywowałoby studentów do stałego praktykowania.

Współpracując z uczelniami, które szkolą dziennikarzy, co możesz powiedzieć o istocie tej współpracy? Czy to przyjazne środowiska, czy raczej konkurencyjne?

Obecnie współpracujemy z Wydziałem Dziennikarstwa Uniwersytetu Narodowego im. Iwana Franki we Lwowie oraz Szkołą Dziennikarstwa i Komunikacji na Ukraińskim Katolickim Uniwersytecie. Istota naszej współpracy polega na tym, że oferujemy uniwersytetom prowadzenie kursów dla studentów przez cały semestr, które będą maksymalnie zorientowane na praktykę, z głębokim zaangażowaniem w pracę redakcji. Studenci zdobywają doświadczenie, a na koniec semestru otrzymują oceny. Uniwersytety natomiast otrzymują model edukacji zbliżony do formy dualnego nauczania.

Trudno powiedzieć, czy są to przyjazne czy konkurencyjne środowiska. Wydaje mi się, że mają one różne grupy docelowe. Wydział Dziennikarstwa Uniwersytetu Lwowskiego oferuje podstawowe przygotowanie dziennikarskie dla tych, którzy po ukończeniu 11. klasy zdecydowali się studiować dziennikarstwo, natomiast Szkoła Dziennikarstwa na UKU pracuje z ludźmi, którzy już ukończyli studia licencjackie (najczęściej nie związane z dziennikarstwem) i chcą zdobyć umiejętności niezbędne do pracy w mediach podczas studiów magisterskich. Czasami absolwenci wydziału dziennikarstwa przechodzą na studia magisterskie z dziedziny dziennikarstwa na UKU, wtedy grupy docelowe częściowo się pokrywają.

Ile osób może uczyć się w Szkole Dziennikarstwa? Czy taka nauka wymaga wcześniejszego przygotowania teoretycznego? Na co najbardziej zwracacie uwagę podczas realizacji projektów edukacyjnych?

Obecnie mamy doświadczenie w nauczaniu studentów dwóch uniwersytetów jednocześnie w ciągu jednego semestru, co daje grupy liczące około 20 osób. Dlatego jednocześnie w naszej szkole może uczyć się około 40 osób co semestr. Po trzech latach mieliśmy około 100 absolwentów.

Jeśli chodzi o przygotowanie teoretyczne, ponieważ pracujemy głównie z uczestnikami wydziałów/szkół dziennikarstwa z wyższych klas (3. rok studiów licencjackich i 1. rok studiów magisterskich), to pewne przygotowanie teoretyczne już istnieje, ale często nie jest ono odpowiednie dla pracy w rzeczywistych mediach na współczesnym rynku pracy. Dlatego też tak ważna jest nasza Szkoła.

Sami prowadzimy wykłady dla studentów na początku nauki w ramach Szkoły, opowiadamy im, jak warto pisać wiadomości, co to jest fact-checking, dlaczego ważne jest sprawdzanie faktów i jak to robić, jak pisać językiem ludzkim i unikać biurokracji w tekstach, jak interpretować badania socjologiczne i jak unikać błędów. Te wykłady są korzystne dla wszystkich, zwłaszcza dla tych, którzy nie mają wcześniejszego doświadczenia dziennikarskiego.

Jak zmieniła się działalność Szkoły w czasie wojny?

Na początku pełnoskalowej inwazji Rosji na Ukrainę przeszliśmy na zdalny tryb pracy. Na początku było dość trudno studentom pisać wiadomości z powodu emocjonalnego tła pracy, niektórzy nawet mieli ataki paniki. Część studentów wyjechała do innych miast lub za granicę.

Po jakimś czasie redakcja zaczęła wracać do normalnego trybu pracy offline, jednocześnie zespół The Ukrainians Media zaczął się rozrastać, a biuro lwowskiej redakcji pozostało takie samo. Dlatego straciliśmy możliwość zapraszania studentów do redakcji. Teraz pracujemy w formacie, w którym odwiedzamy audytorium uniwersyteckie, tam prowadzimy wstępne wykłady i tam, w salach wykładowych, pracujemy ze studentami, szukamy i piszemy wiadomości, starając się jak najbardziej odtworzyć rytm pracy rzeczywistej redakcji.

Ale najważniejsze pozostało niezmienione - każdemu studentowi zapewniają jakościową opinię zwrotną, wyjaśniają, gdzie są błędy i punkty wzrostu, a gdzie praca została wykonana dobrze. Nigdy nie zostawiamy studentów samych sobie w obliczu wyzwań, zawsze pokazujemy cały proces redagowania, uczymy samoregulacji. I to przynosi owoce - pod koniec semestru widzimy postęp każdego, kto uczęszczał na zajęcia i systematycznie pisał - codziennie.

Jakie perspektywy widzicie dla tego formatu nauczania?

Naszym krótkoterminowym celem jest współpraca ze studentami-uchodźcami, studentami, którzy wyjechali za granicę, oraz z uniwersytetami przeniesionymi z tymczasowo okupowanych terytoriów. Rozumiemy, że to właśnie dla tych studentów i instytucji istnieje ograniczona możliwość organizowania i odbywania praktyk.

Naszym długoterminowym celem jest uczynienie tak, aby inne redakcje mogły zaadoptować sprawdzony przez nas model Szkoły, który jest w istocie modelem "głębokiego zanurzenia" studentów w pracę redakcji. Wszyscy zyskają - studenci zdobędą cenną praktyczną wiedzę, którą mogą dodać do swojego CV, idealnie mogą nawet zdobyć pracę, a redakcje otrzymają dość potężny strumień treści od zmotywowanych studentów. To może być nie tak duża liczba praktykantów, z którymi pracujemy, na przykład, ale redakcje będą mogły sobie na to pozwolić pod względem zasobów ludzkich i czasu. A naszym wielkim pomysłem jest stworzenie nowego środowiska współpracy między uniwersytetami a mediami, które umożliwi przestrzeganie standardów dziennikarskich i etycznych norm w rzeczywistej pracy zawodowej.

Wywiad przeprowadziła Mirosława Rudyk